Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Історія економічних вчень

ЕКОНОМІЧНА ДУМКА УКРАЇНИ (ХІХ-ХХ ст.)

 

13.2. Українська економічна думка в період соціального перелому початку XX ст.: панування тоталітарної системи

XX ст. принесло в Україну посилення соціальної напруженості, революційної активності та світову війну, а з нею надії на здобуття національної незалежності, що й привело до зміни соціального ладу. Період з лютого 1917 р. до середини 30-х років XX ст. став для України періодом соціального зламу, а потім етапом формування тоталітарної командно-адміністративної системи. Але і в цей, складний для українського народу, період в Україні працювали економісти, ідеї яких гідно представляли економічну думку. На початку цього періоду в економічній думці України виявилися три напрями:

• Економічна теорія, що формувалася на засадах маржиналізму і неокласичного напряму шкіл Заходу.

• Теорія марксизму в її ортодоксальному варіанті.

• Немарксистські економічні соціалістичні теорії.

Перший напрям розвивали М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, О. Чаянов, К. Воблий, О. Челінцев та ін. Зокрема О. Чаянов (1888—1938), російський вчений — аграрник, який певний час проживав в Україні, у книзі "Основні ідеї і форми організації селянського господарства" (1919 р.) використав засади теорії граничної корисності й став на захист індивідуального селянського господарства. Костянтин Воблий (1876—1947) у праці "Земельне питання в програмах різних партій" (1917 р.) вказував, що негайна конфіскація земель селянством призвела б до анархії, взаємної різанини селян і спричинила б надзвичайне потрясіння основ народного господарства. Професор Олександр Челінцев (1874—1962) розробляв наукові основи організації сімейно-трудового селянського господарства і розглядав їх у тісному зв'язку з розбудовою селянської кооперації в Україні. Отже, до 20-х років економічна думка в Україні була представлена перспективними напрямами і мала всі можливості для плідного розвитку.

Другий напрям економічної думки в Україні (марксизм у вигляді догм) представляли В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, Д. Мануїльський, Г. Петровський, О. Шліхтер та ін. Всі вони керувалися лінією партії і вказівками з Москви, що згодом призвело до занепаду провідних галузей економіки України. З часом практично всі ці діячі були знищені режимом наприкінці 30-х років. Третій напрям цього періоду був представлений теоріями немарксистського соціалізму. Серед представників цього напряму слід назвати історика, голову Центральної Ради, першого президента УНР Михайла Грушевського, голову уряду УНР Володимира Винниченка, керівника Директорії УНР Симона Петлюру, українського анархіста Нестора Махна та ін. Всі вони не сприймали економічної програми ортодоксальних марксистів, боролись проти її здійснення. Зокрема, соціальним ідеалом "батька" Махна була "селянська республіка" без центральної влади, з відособленим сімейним господарством заможних селян, справедливим нетоварним обміном продуктів між містом і селом. Роль Н. Махна в українській історії потрібно ще повніше оцінити належним чином.

У період панування тоталітарної системи, який охопив 30—80-ті роки XX ст., було проголошено завершення побудови соціалізму, повну, остаточну і безповоротну його перемогу та початок епохи переходу до комунізму. Панування командно-адміністративної системи призвело до застою економічної думки в Україні. На початку 30-х років в економічній літературі ще можна було зустріти думки, що якоюсь мірою суперечили офіційному курсу. Зокрема, певних успіхів було досягнуто в трактуванні проблем товарно-грошових відносин, впровадження господарського розрахунку на державних підприємствах, впливу на економіку регулюючої ролі ринку. Деякі економісти (Я. Дімайштейн, М. Соболєв, Л. Діц та ін.) визначали негативні наслідки централізованого ціноутворення, товарний дефіцит, диспропорції економічного розвитку, але всіх їх піддавали нищівній критиці офіційні економісти. Особливе місце у цей період займала критика так званої волобуєвщини як прояву націоналізму в українській науці. М. Волобуєв у 1928 р. виступив із публікаціями, в яких розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. На думку М. Волобуєва, Україна має достатній економічний потенціал, щоб самостійно інтегруватися до світового господарства. За це його проголосили ворогом соціалізму і Радянської держави та згодом репресували. Ворожими також оголосили економічні погляди Є. Слуцького, О. Чаянова, О. Челін- цева, відкинувши їхні плани аграрних реформ.

З 30-х років українська економічна думка "розвивалась" за соціальним замовленням, перебувала в ізоляції від світової економічної думки й поступово занепадала. Запанували думки й економічні праці "вождів", зокрема, набула поширення книга Й. Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР" (1950 р.), де наголос робився на приниженні ролі товарно-грошових відносин для планового господарства, посиленні класової боротьби на шляху до комунізму. Варто також зазначити, що внаслідок посиленого тиску центральної влади та постійних "чисток" наукових кадрів, особливостей українського менталітету національна економічна думка була і нині залишається більш консервативною й упередженою, ніж в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

Певне пожвавлення економічної думки в Україні розпочалося з 60-х років. Саме тоді з'явилися дослідження українських вчених В. Корнієнка, І. Лукінова, Ю. Пахомова, А. Покритана, А. Чухна, І. Ястремського та ін. У працях цих економістів йдеться про зміну орієнтирів економічної думки, формуються нові підходи до визначення ролі економічної теорії в соціально-економічних перетвореннях, впровадження грошово-товарних відносин, госпрозрахунку тощо. Однак період певного піднесення знову змінився періодом застою і догматизму, переслідуваннями інакодумців. Так, професор В. Корнієнко у статті "Основні риси загальнодержавної власності" (1966 р.), а пізніше в книзі "Особиста власність як соціалістичне виробниче відношення" зробив принципово важливий висновок про те, що наявна централізована державна власність не узгоджується із задекларованою загальнонародною, що власністю індивіда є лише робоча сила, яка і за соціалізму стає товаром. Тільки за це автора було піддано репресіям і відлучено від улюбленої роботи.

Таким чином, 30—80-ті роки були для української економічної думки роками занепаду, глибокої кризи. Разом із тим, на межі 70—80-х років посилюються економічні дослідження, формуються нові концепції економічного розвитку країни, сучасна економічна думка України.





загрузка...