Нова економічна політика в Україні - Радянська українська державність у 20-30-ті роки. Становище на західноукраїнських землях - НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА - допомога в підготовці до ЗНО та ДПА 

В розділі підручники PDF додано підручники для 1, 5, та 10 класу 2018 року видання

ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Радянська українська державність у 20-30-ті роки. Становище на західноукраїнських землях

 

ЗАПАМ'ЯТАЙ

У результаті громадянської війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їхня частина входила до складу Української СРР (площа 452 тис. км2, населення 25,5 млн осіб). Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся) відійшли до Польщі. Тут проживало 8,9 млн осіб, у тому числі 5,6 млн українців. Північна Буковина була захоплена Румунією, Закарпаття — Чехо- Словаччиною.

 

Нова економічна політика в Україні

 

Східна частина України, що стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву «Україна» і формально державність. Ця державність була достатньо умовною, оскільки всі політичні питання вирішувала Москва. Проте наявність державності давала можливість установлювати дипломатичні контакти з іншими державами і навіть укладати з ними міжнародні угоди.

Після закінчення громадянської війни економіка України була в надзвичайно скрутному стані. Загальні збитки народного господарства республіки досягали 10 млрд золотих карбованців, промислове виробництво скоротилося у 9 разів порівняно з 1913 p., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило лише 1,7% довоєнного рівня, машинобудівної промисловості — 4%. У тяжкому стані знаходилось сільське господарство. Посівні площі зернових культур скоротилися порівняно з довоєнними на 30 % , виробництво технічних культур зменшилося на 75-90 % .

Крім того, загострилася політична ситуація. Селянин не був зацікавлений у продрозкладці, яка забирала у нього всі надлишки сільськогосподарської продукції. Звідси — зменшення посівних площ і врожайності. Незадоволення переростало в збройні виступи проти радянської влади. Економічна криза переплелася з політичною. Потрібна була нова політика, різко відмінна від воєнного комунізму. Така політика почала здійснюватись з березня 1921 р.

Першим заходом Непу була заміна продрозкладки продподатком. Згідно з цим у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі. Таким чином, реквізиційний принцип у відносинах з селянством, який виключав товарно-грошові відносини, змінювався принципом еквівалентності.

Накопичення надлишків сільськогосподарських продуктів у селян призвело до виникнення проблеми їх реалізації. Тому логічним став другий крок Непу — введення вільної приватної торгівлі, до того ж не тільки сільськогосподарськими товарами, а й промисловими.

Наступним кроком Непу стала часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. Державі належали великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки Непу 75 % роздрібного товарообігу.

Розширення можливостей для функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату воєнного комунізму — заборони наймати робітників і примусової обов’язкової праці. Потрібна була реформа фінансової системи, введення правильного грошового обігу і функціонування банківської системи.

Змінилися методи і форми управління підприємствами. Вони об’єднувались у госпрозрахункові трести за галузевими або територіальними ознаками. Госпрозрахунок як новий метод господарювання передбачав самоокупність трестів і отримання прибутку. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, натуральне постачання робітників поступово замінювалось заробітною платою, при нарахуванні якої враховувались кількість і якість роботи, що підвищувало зацікавленість працюючих.

Упровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господарства. За планом ГОЕЛРО розпочалося спорудження в Україні декількох, досить значних як на той час, електростанцій: Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (біля Запоріжжя) був створений перший радянський трактор.

Швидко відбудовувалось сільське господарство. Суттєво збільшилось виробництво зерна в Україні вже в перший рік Непу: з 227 млн пудів у 1921 р. до 637 млн у 1922 р. Швидко зростав товарообіг торгівлі.

Навесні 1923 р. економічна ситуація в країні загострилася. Почалися труднощі зі збутом промислової продукції, особливо тієї, що призначалась для селян. Головною ознакою кризи стала невідповідність між цінами на промислову та сільськогосподарську продукцію. Труднощі зі збутом промтоварів зумовили дефіцит обігових коштів, що спровокувало збільшення випуску знецінених грошей і відповідно поглиблення кризи. Внаслідок такої ситуації навіть дуже потрібні промислові товари ніхто не купував через їх високу ціну. Криза збуту, деформувавши торгівлю, зумовила зменшення надходження грошей у промисловість, через що на багатьох підприємствах навіть не виплачували зарплату. У зв’язку з цим нерідко робітники організовували страйки. Задля пом’якшення кризи передбачалося вжити заходів для зниження собівартості продукції завдяки зменшенню накладних витрат, сприянню завантаженості підприємств, підвищенню продуктивності праці, вдосконаленню політики цін.

Словник

Нова економічна політика (Неп) — система заходів в аграрній, промисловій, торговельній та фінансовій сферах.

ЗВЕРНИ УВАГУ

У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому кожний з них дорівнював 10 золотим карбованцям. Ця емісія забезпечувалась на 25% дорогоцінними металами, а на 75% — короткостроковими облігаціями. Протягом 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості червінець циркулював поряд з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (загальна сума рублів у кінці 1922 р. досягла майже двох квадрильйонів).

ЗВЕРНИ УВАГУ

Соціально-політичне та економічне становище республіки ускладнилося внаслідок голоду 1921-1923 рр. на Півдні України. Голод був породженням кількох взаємопереплетених чинників: згубної для сільського господарства політики «воєнного комунізму», залежності України від московського центру, загальної розрухи в сільському господарстві після семирічного періоду воєн, посухи 1921 р. в основних аграрних районах України.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Український уряд хоча й мав певну самостійність (укладав міжнародні договори, здійснював зовнішню торгівлю), проте не міг розпоряджатися власним бюджетом і здійснювати грошову емісію, тому втратив можливість самостійно вирішувати фінансові питання.

 

Восени 1927 р. виникли труднощі з хлібозаготівлями. Погіршилось міжнародне становище країни, і селяни, побоюючись війни, стали притримувати хліб. Іншою причиною були низькі ціни, і селяни не продавали хліб, чекаючи поки він зросте в ціні. У відповідь уряд вжив надзвичайних заходів. Дозволялось застосовувати репресії щодо тих селян, які притримували хліб і мали його надлишки обсягом більше 30 тонн.

Усе це означало повернення до воєнно-комуністичних методів управління. Сталін вважав, що ця «гра» в економічний плюралізм повинна закінчитись і слід переходити «безпосередньо до соціалізму».

У 1921 р. в УСРР було зібрано лише 27,7% від урожаю 1916 р. Незважаючи на це, Москва вимагала збільшити вивезення хліба, у тому числі з уражених посухою південних губерній. Нереальність хлібозаготівельних планів призвела до збереження розкладкового методу заготівель. Формування державного хлібного фонду здійснювалося примусово. Це різко збільшило кількість голодуючих, яких навесні 1922 р. було 5,6 млн осіб (25% населення республіки).

Голод спричинив різке падіння політичної активності селян, послаблення антибільшовицького повстанського руху, соціальна база якого різко звузилася.






загрузка...