Установлення монополії комуністичної партії на владу - Радянська українська державність у 20-30-ті роки. Становище на західноукраїнських землях - НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - ІСТОРІЯ УКРАЇНИ - ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА - допомога в підготовці до ЗНО та ДПА 

В розділі підручники PDF додано підручники для 1, 5, та 10 класу 2018 року видання

ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Радянська українська державність у 20-30-ті роки. Становище на західноукраїнських землях

Установлення монополії комуністичної партії на владу

 

Згідно з Конституціями 1919 і 1929 років, вищим законодавчим органом УСРР проголошувався з’їзд Рад робітничих, селянських, червоноармійських депутатів, який скликався до двох разів на рік. Між з’їздами законодавчу владу брав на себе Всеукраїнський центральний виконавчий комітет Рад (ВУЦВК). Виконавча влада належала Раді народних комісарів (РНК). На місцях діяли ради різних рівнів та їх виконавчі комітети. Поступово відбувалося посилення центральної влади за рахунок місцевих рад, помітнішу роль почали відігравати їх виконкоми.

Партія стала невід’ємною частиною тоталітарного режиму, яка своїм впливом охоплювала та контролювала все життя суспільства. Здійснювалось це шляхом організації партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях. Влада в країні зосередилась у руках партійного апарату. На вершині цієї піраміди перебував Сталін, який до 1929 р. позбувся всіх своїх суперників і став фактичним диктатором Радянського Союзу.

Наприкінці 20-х років набагато жорсткішим став внутріпартійний режим, зникали залишки внутріпартійної демократії. Політичний режим 30-х років з його періодичними перетрусами кадрів партократії (чистками) був генетично пов’язаний з моделлю індустріалізації, з командно-адміністративною системою управління економікою, за якої постійне оперативне керівництво виробництвом здійснюється з центру.

У роботі партійних організацій усіх рівнів почали переважати командні методи, а господарські питання повністю поглинули внутрі-партійні. Протоколи засідань партійних комітетів того часу подібні до адміністративних розпоряджень про те, які площі відводити під посіви, як орати, боронувати, утримувати без бур’янів поля, як оберігати картоплю від шкідників, як розподіляти квартири тощо.

На початку 20-х років в Україні утворився своєрідний прошарок номенклатурних працівників, який сконцентрував у своїх руках владу в республіці в межах, дозволених Москвою. Коло це було досить вузьким і потрапити до нього, як і вибути з нього, було нелегко. Система безжалісно розправлялася з усіма, хто виявляв самостійність, непослух, ішов проти встановлених нею правил і норм.

Партійно-державна еліта формувалася за кастовим принципом. Наслідком цього стало виникнення могутніх апаратних угруповань, що боролися між собою за владу. Так, у ЦК КП(б)У довго домінувала катеринославська група, до якої входили Е. Квірінг (перший секретар ЦК КП(б)У в 1923-1925 pp.), Д. Лебедь (другий секретар ЦК КП(б)У в 19211923 pp., голова ЦКК КП(б)У у 1924-1925 pp.), І. Клименко (другий секретар ЦК КП(б)У в 1925-1927 pp.). Вони, у свою чергу, спиралися на вірних людей на місцях. Навіть періодичні кадрові «перетруси» не могли зруйнувати цих угруповань. Переходячи з однієї номенклатурної посади на іншу, керівники груп перетягували за собою і своїх людей.

ЗВЕРНИ УВАГУ

У 1925 р. у зв'язку з входженням України до складу СРСР були внесені зміни до Конституції УСРР. У ній фіксувався той факт, що УСРР стала складовою частиною єдиної союзної держави, закріплювалось утворення у складі УСРР Молдавської АСРР. Вибори були нерівними, багатоступеневими з відкритим голосуванням. Частина виборців (за класовою ознакою) позбавлялася виборчих прав.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Провідна роль у політичній системі СРСР та Української СРР тоді належала Комуністичній партії. Узявши під контроль ради, більшовики почали діяти спочатку як урядова (коли в радах ще були представники інших партій), а потім як державна партія. Ототожнення понять «партія» і «держава» спричинило перенесення диктаторських методів управління державою на методи керівництва партією, яка стала державною.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Партійний апарат перетворювався у власника засобів виробництва, оскільки контролював через посадові призначення виробничу сферу, черпаючи в ній свою силу і владу. Матеріальний достаток владної верхівки забезпечувався не лише порівняно високою зарплатою, а й напівприхованими привілеями і доступом до закритих спецрозподільників, можливістю одержувати додаткові, соціально-культурні послуги, мати кращі умови відпочинку.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Українське Відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Його коріння — у нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. Найбільш плідно працювала перша секція, куди входили М. Грушевський (у 1924 р. повернувся з-за кордону), М. Слабченко, Д. Яворницький, С. Єфремов, А. Кримський.

 

Недемократичні умови діяльності, відсутність критики та підлабузництво призводили до зловживань владою, створення місцевих мікрокультів. Встановивши диктатуру, номенклатура поширювала свій вплив на всі сфери життя суспільства, у тому числі й на виробничу.

Відсутність демократичного механізму зміни керівних курсів, призначенство, надмірний централізм сприяли формуванню нового типу керівника, який прийшов на зміну попередній більшовицькій еліті. Становище керівника, його доля залежали не від рядових партійців, які формально його обирали, а від ставлення до нього вищого начальства. Така система формувала психологію «людини-гвинтика», створювала сприятливі умови для безкарної сваволі та зловживання владою як у центрі, так і на місцях. У партійному апараті зосереджувались люди, головним критерієм роботи яких була особиста лояльність до Сталіна, що нерідко передбачало безпринципність, суб’єктивізм.

Переважаючий у партії класовий підхід спричинив суттєві деформації в її політиці та практиці, ігнорування загальнолюдських цінностей. Одні верстви, класи розглядалися як союзники пролетаріату, інших примусово залучали до соціалістичного будівництва, а тих, хто, як вважалося, заважав цьому, усували з історичної арени.

Важливим засобом зміцнення тоталітарної системи було обожнювання вождя — власне культ особи, наділення його надприродними рисами. Культ особи Сталіна почав створюватися наприкінці 20-х років, під час підготовки до його 50-річчя.






загрузка...