загрузка...
Loading...

В розділі підручники PDF додано підручники для 1, 5, та 10 класу 2018 року видання

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
2. Філософія Китаю

Філософія Стародавнього Китаю. Конфуціанство.

  VII — VI ст. до н. е. у Стародавньому Китаї — період формування і розвитку рабовласницького суспільства. Тоді ж проявляються дві основні тенденції у розвитку філософії: матеріалістична та ідеалістична, атеїстична і містична. У ході боротьби двох тенденцій дедалі ширше розповсюджувалися ідеї: про п'ять першоелементів, з яких утворений увесь світ (метал, дерево, вогонь, земля, вода); про протилежні джерела, початки: інь та янь, боротьба між якими і веде до розвитку усіх речей та явищ; про природний шлях — дао, по якому йде розвиток Всесвіту. Але формування розвинених філософських вчень припадає на VI — V ст. до н. е.

  Перший китайський філософ, особа якого історично достовірна, Кун Фу-цзи — Учитель Куй, відомий у Європі під ім'ям Конфуцій (552 — 479 до н. е.). Походив Конфуцій з родовитої, але збіднілої сім'ї. Маючи природний розум і міцне здоров'я, з п'ятнадцяти років захоплено займався самоосвітою. У 33 роки Конфуцій відкрив приватну школу і вже потім ніколи не розлучався з учнями. Так почалася його філософська діяльність. У II ст. до н. е. вчення Конфуція здобуло статус офіційної ідеології царства Хань (Китай) і залишалося таким аж до 1912 року. У китайській культурі духовний вплив Конфуція і в сучасних умовах дуже великий, особливо на Тайвані і в Сінгапурі. Назва епохи, в яку жив Конфуцій - Весни і Осені, — виражала ідею часового циклу — весни, коли народжується все, і осені, коли підводять підсумки розвитку. Це епоха великих змін у китайському суспільстві, що викликали розпад на окремі царства Стародавнього Китаю і протиборство семи найсильніших із них. Тоді в царстві Лу, на батьківщині Конфуція, знайшли притулок усунуті від керма влади учені — інтелектуали, які спеціалізувалися на культурній діяльності — збереженні та відтворенні писемних пам'ятників минулого, присвячених різним галузям знань, включаючи й астрономо-астрологічні дослідження. Очевидно, це нащадки більш давньої династії китайських правителів Пань-Інь, що втратила владу і повалена в XII — XI ст. до н. е. племінним союзом Чжоу, який перебував на більш низькому щаблі культурного розвитку. Можливо, їх соціальне падіння в етимології терміна жу — слабий — визначає інтелектуальний прошарок китайського суспільства.

  Глибока повага до традицій давнини і охоронців традицій та звичаїв сформувалася у Конфуція в ідею правильного державного устрою, в якому за наявності духовно-піднесеного, але фактично бездіяльного управління реальна влада належала б чиновникам — інтелектуалам, тобто жу. Так жу стало символом і назвою всієї конфуціанської філософії.

Конфуцій вважав писемність, культуру — вень — носієм давньої традиції, що підлягає збереженню, передаванню і спадкуванню. До культури віднесені й найдавніші книги, що пізніше увійшли до конфуціанського канону і стали основою китайської філософії: «Ши цзин» («Книга пісень»), «Шу цзин» («Книга історії»), «І цзин» («Книга змін»), «І Лі» («Зразкові церемонії і правила благопристойності»), а також «Чжоу Лі» («Етико-ритуальні норми епохи Чжоу»). Спочатку ці джерела філософії складали п'ятиканоння, а кілька століть згодом перелік доповнено, вень — носій давньої традиції — став символом усіх культурних уявлень Китаю, відбитих у письмових джерелах, включаючи і саму писемність як невід'ємний елемент культури.

  Історичну місію Конфуцій бачив у збереженні й передачі нащадкам давньої культури вень, тому не займався написанням творів, а редагував і коментував писемну спадщину минулого: історико-дидактичні та художні твори («Книгу пісень» і «Книгу історії»). Передавати, а не створювати, вірити давнині й любити її — така вихідна теза. Першотворцем культури Конфуцій вважав святих — досконаломудрих (шен) правителів напівреальної-напівміфічної давнини. Це Яо, Шунь, Юй, Чен Тан, а також Вень Ван, У Ван і Чжоу гун. У період династії Хань сам Конфуцій зарахований до досконаломудрих — творців китайської цивілізації. Так, царювання Яо (слово, можливо, означає «височенний») стало золотим століттям давнини (2356 — 2256 до н. е.). Восьмикольорові брови Яо стали знаком мудрості й уміння спостерігати за ходом небесних світил. Розглядаючи діяння давніх правителів і культурних героїв, Конфуцій та його послідовники змогли не тільки відобразити єдину картину історичного минулого Китаю, а й запропонували оригінальне філософське трактування, тлумачення історії, використовуючи весь арсенал мовної, писемної і міфологічної спадщини. Уявлення про історію пов'язане у конфуціанстві з найдавнішим поняттям дао — шлях, а також метод, принцип, мораль, абсолют та ін. Культурність — вень і правильний суспільний устрій, що підтримується чиновниками — інтелектуалами, трактувалися як дві сторони одного сущого — різні прояви дао. У «Лунь юй» Конфуцій дає визначення дао — це благий хід подій у Піднебесній і в людському житті. Дао залежить від визначення наперед окремої особистості, а його носії — індивід, держава, все людство. Людство всеосяжне: світ, взагалі, суспільство, і вся китайська цивілізація, тобто людство — це Піднебесна. Отже, дао — це ідея загального універсального балансу в світі гармонії, елементом якої є Людина.

  Філософ Мен-цзи — один з найвідоміших послідовників Конфуція. Захищаючи, розвиваючи конфуціанство, Мен-цзи сформулював концепцію природи людини. її суть полягає в тому, що людині від народження, за природою, властиві добрі якості. Але в житті ці якості можуть втрачатися під впливом життєвих обставин. Необхідно знайти причини своїх невдач, пізнавати світ і себе, не вдаючись до ненависті до інших, хто тебе гнобить, зневажає. Ідеалістичну позицію Мен-цзи займає і в поглядах на навколишній світ. Мен-цзи вказує, що небо — ідеальна сила, що дає людині життя і наділяє якостями.

  З ідеями конфуціанства тоді боровся філософ Моцзи (Мо Ди), який закликав людей самим володіти і управляти своєю долею, вважав, що доля людини залежить від втілення у житті принципу загальної любові. У вченні Моцзи є і елементи матеріалізму. Матерія вважається первинною, а джерело знань — у вивченні дійсності, реальності. У соціальних питаннях Моцзи гуманіст: виступав проти війн, закликав людей допомагати один одному, незалежно від походження, віросповідання.





загрузка...