загрузка...

Історія
Підручники з історії
Всі предмети
ЗНО 2014
Конспекти уроків
Опорні конспекти
Підручники PDF
Підручники онлайн
Бібліотека PDF
Словники
Довідник школяра
Майстер-клас для школяра
Роботи відвідувачів
Зворотній зв'язок

загрузка...
Check Google Page Rank

Історія середніх віків 7 клас

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

 

§ 2. Людина в середньовіччі

 

3. Склад і рух населення

 

На світанку Середньовіччя територію Європи населяли різні племена і народності. Серед них на подальший розвиток долі Європи найбільше вплинули кельти. Значну роль у формуванні населення середньовічної Європи відіграли також романські народності, фракійці, германці, балти, угро-фіни, слов’яни, вихідці з Азії та Африки — араби, євреї, бербери, тюрки. Ця строката й різномовна суміш перебувала в постійному русі. Переселялися навіть цілі народи. Подібні переселення прийнято називати міграціями, або ж міграційними рухами. Одним із найбільших міграційних рухів Середньовіччя вважається вже згадуване Велике переселення народів IV-VII ст., яке суттєво змінило карту Європи.

Та й взагалі, для середньовічної людини мандри часто були життєвою необхідністю чи духовною потребою. Подорожували люди різних професій, серед яких було чимало талановитих майстрів, архітекторів, художників, музик, мандрівних акторів. Прагнення до збагачення штовхало на незвідані шляхи купців і ремісників. Щоб здобути освіту, пускалися в далеку дорогу школярі й студенти. Прочани і монахи здійснювали паломництва у святі місця. Не було дивиною, якщо подорожній зустрічав на своєму шляху рицаря чи розбійника, жебрака чи волоцюгу.

На чисельність населення середньовічної Європи впливали різні чинники, що, з одного боку, сприяли зростанню, а з іншого — гальмували його. До перших, передусім, належала зміна раціонів, що зумовлювалося розвитком тваринництва, городництва. Негативно впливали на склад і рух населення чотири найбільші лиха того часу — хвороби, війни, голод та епідемії.

 

ПАЛОМНИЦТВО - подорож віруючих до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.

ПРОЧАНИ - віруючі, які здійснювали подорожі до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути.

У середні віки існувало багато місць, які приваблювали прочан. Серед найвідоміших — місця, пов’язані з життям Ісуса на Святій Землі, місто Рим та гробниця св. Якова в Компостелі (Іспанія).

 

 

Прочани. Вітраж із собору в Шартрі. XIII ст.

Битва християн із мусульманами. Середньовічна мініатюра

 

В епоху Середньовіччя люди багато воювали. Дух війни міцно вселився у свідомість середньовічної людини, незалежно від її статусу. Воювали феодали, королі, папи, народи й країни. Ворогуючі сеньйори намагалися передусім підірвати основу могутності свого противника, спустошуючи селянські господарства, спалюючи посіви, переганяючи худобу тощо. За загальними підрахунками, жертвами безконечних воєн стала третина дорослого населення тогочасної Європи.

Не менше вмирало людей і від голоду. До цього призводив, передусім, неврожай: посухи, зливи, повені, шкідники часто зводили зусилля селян нанівець. Бувало, що люди, аби спекти хліб, змішували жменьку борошна з лісовими травами, ягодами й навіть землею. Нерідко траплялися і жахливі випадки людоїдства.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. Із «П’яти книг історії мого часу» ченця Рауля Глабера про голод 1027-1030 ppу Нормандії.

...Голод почав посилюватися по всій землі, й загроза загибелі постала майже перед усім родом людським... Не було й кількох днів, протягом яких можна було б зібрати хліб... Безперервні дощі настільки залили землю, що упродовж трьох років не знаходилося борозни, придатної для засіву. А під час жнив бур’ян... вкрив поверхню і всіх полів...

Коли поїли всю худобу і птицю, голод став більше дошкуляти людям, вони почали пожирати мертвечину й робити інші нечувані речі. Щоб уникнути смерті, деякі викопували лісове коріння і збирали водорості... люди пожирали м’ясо людей... Деякі голодні нападали на мандрівників, убивали й пожирали їх... показували дітям яблуко або яйце, відводили їх у відлюдне місце, вбивали і з’їдали. Цей жахливий голод лютував три роки. Померлих було так багато, що їх не встигали ховати...

Починаючи з XII ст., сеньйори роблять спробу протистояти голоду. Вони намагаються особисто контролювати процес запасання продуктів, розподіл харчів між бідняками в голодні роки. Однак мислення середньовічної людини, яка звикла жити одним днем і не думати про майбутнє, не дозволяло надовго утримувати запаси продовольства на випадок голоду. У середньовічній Європі ще не вміли зберігати продукти харчування: зерно у вологих коморах часто згнивало, а м’ясо псувалося. До того ж відкладене добро знищували щурі, які були справжньою карою середньовічних міст.  

Голод підточував фізичні сили людей, спричиняв виникнення різних захворювань. Антисанітарія і відсутність елементарного медичного обслуговування призводили до поширення небезпечних хвороб і високої, особливо дитячої, смертності. Постійними супутниками європейців були віспа, малярія, проказа, сухоти (туберкульоз).

Побутує думка, що віспу принесли до Європи гуни. Напередодні поразки на Каталаунських полях (451 р.) чимало воїнів Аттіли вже були вражені схожою на віспу хворобу. Якщо це так, то саме гуни додали ще одну хворобу до європейського жмутку небезпечних недуг.

Але найбільших збитків населенню Європи завдавали епідемії чуми й холери, які періодично збирали свої смертельні покоси в країнах Європи. Чума, прозвана «чорною мітлою людства», у середні віки мала два найбільші спалахи — у VI і XIV століттях. Особливо великою була епідемія чуми 1347-1350 ppПрипускають, що вона забрала життя майже 25 млн людей.

Епідемії вражали насамперед міста, тому що в них скупчувалася велика кількість населення, яке проживало в жахливих умовах. Саме тому чисельність міських жителів після «чорної смерті» знизилася на 60%. Із міст епідемія поширювалася і на села, у яких городяни купували городину. Зрештою, не тільки чуму, а й інші хвороби розносили воїни, які постійно шукали чим прогодуватися.

 

Невідомий шотландський художник. Епідемія чуми. XIX ст.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIV ст. Мікель де П’яцца про «чорну смерть» на Сицилії 1347 р.

І ось у жовтні літа 1347... у порту міста Мессіна пришвартувалися генуезці, які рятувалися на дванадцяти галерах від гніву Господнього... Генуезці привезли з собою хворобу, що пробирала їх до кісток, і була настільки сильною, що всі, хто спілкувався з ними, виявлялися вражені цією смертельною недугою; і смерті цієї, що вражала миттєво, не можливо було уникнути... Смерть наздоганяла не тільки тих, хто спілкувався з хворими, але й тих, хто купляв від них речі, доторкався або наближався до них... Тіла залишалися в будинках і жоден священик, жоден родич — син, батько чи хтось із близьких не наважувалися туди увійти. Гробарям обіцяли величезні гроші, аби вони винесли й поховали мертвих. Будинки померлих стояли відчиненими з усіма скарбами, грошима й коштовностями; якщо хтось бажав туди увійти, ніхто його не зупиняв...

Жителі Мессіни, вражені цим жахливим і нечуваним лихом, воліли краще залишити місто, ніж у ньому померти...

Інша велика епідемія, зафіксована в 1361-1363 pp., забрала життя майже 70% дітей різного віку, тому її назвали «дитячою моровицею».

Розпач, лють, зневіра підсвідомо спонукали до пошуків винних. Вважалося, що передвісниками епідемій були поява комет, сонячні затемнення тощо. Це сприймалося як своєрідний вияв Божого гніву, щоб покарати людину, змусити її покаятися за свої гріхи. Часто необгрунтовані звинувачення щодо появи моровиці сипалися на голови євреїв. В Іспанії 1348 р. почалися погроми євреїв за те, що вони ніби-то продавали отруєну тканину. По всій Європі було поширено думку, згідно з якою саме євреї, які колись розіп’яли Христа, несли відповідальність за «чорну смерть». Ворожість у ставленні до євреїв нагнітали також християнські проповідники. Тому єврейське населення було змушене проживати у відгороджених високими мурами міських районах, що називалися гетто.

 

Пам'ятник жертвам епідемії чуми. Відень. XIX ст. Сучасне фото

 

Наслідки епідемії чуми були неоднозначними. Вони проявилися не лише в різкому скороченні населення та масових гоніннях на євреїв, а й спричинили економічні зміни. Умови життя тих селян і ремісників, яким пощастило врятуватися від смерті, покращилися. Доброї землі вистачало, а трудитися на ній не було кому. Потребували робочих рук і міста. Спадкоємці іноді неймовірно збагачувалися коштом своїх померлих родичів і ставали засновниками майбутніх могутніх купецьких і банкірських династій.

Внаслідок постійних воєн, голоду, хвороб, епідемій тощо тривалість життя європейця в середні віки була короткою. Навіть за звичайних обставин жінки помирали в 30-35-літньому віці, а чоловіки доживали до 40-45 років. Крім того, жінки часто помирали при пологах. Тільки короновані особи, представники духовенства та вчені-богослови могли досягти 60-літнього віку і більше.

Оскільки переписів чи інших підрахунків у ті часи не проводилося, то встановити чисельність населення Європи в середні віки можна лише приблизно. Припускають, що в часи Карла Великого кількість жителів основної частини його імперії становила 4-5 млн. А на початку XV ст. в усій Європі проживало приблизно 43 млн осіб.



загрузка...
загрузка...
Google