загрузка...
Loading...

Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

Суспільно-політичні і національний рухи в Україні у XIX ст.

 

Загальна криза феодально-кріпосницької системи, політична відсталість Росії, безправ’я народу, вплив французької революції, розчарування передової частини дворян в імператорі Олександрі І — усі ці передумови призвели до появи таємних товариств, які мали на меті зміну існуючого ладу. Перше таке товариство «Союз порятунку» виникло у Петербурзі в 1816 р.

У 1815-1816 рр. існував гурток передових офіцерів «Залізні персні» у Кам’янці-Подільському на чолі з Володимиром Раєвським. У статуті гуртка йшлося про боротьбу за свободу. Його учасники носили залізні персні як знак належності до цієї організації. У 1822 р. в Україні було створене «Південне товариство» на чолі з командиром В’ятського полку, дислокованого у м. Тульчині на Поділлі, полковником Павлом Пестелем. Воно нараховувало понад 100 осіб і керували ним три управи: Тульчинська (Пестель), Кам’янська (Давидов і Волконський), Васильківська (Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін).

У 1821 р. сформувалося «Малоросійське товариство» на чолі з полтавським поміщиком Василем Лукашевичем. Мета — встановлення незалежності України. До цього товариства належали українські дворяни С. Кочубей, І. Котляревський. Його осередки існували в Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові. Малоросійське товариство перебувало в процесі формування і не розробило конкретної програми дій. Проте воно засвідчило активізацію національного руху в Україні і його зв’язок з діяльністю дворянських революціонерів. У 1823 р. у Новоград-Волинському виникло Товариство об’єднаних слов’ян на чолі з офіцерами братами Борисовими і польським революціонером Ю. Люблінським. До нього входило більше 50 офіцерів. Програма цього товариства передбачала звільнення всіх слов’янських народів від самодержавства, ліквідацію існуючих між ними національних протиріч, об’єднання їх у федеративний союз. До нього мали ввійти Росія, Польща, Молдавія, Сербія, Хорватія, Угорщина.

Програмним документом Південного товариства була «Руська правда», написана Пестелем. Нею передбачалася аграрна реформа, у тому числі за рахунок часткової конфіскації поміщицьких земель, проголошення республіки, надання політичних прав усім чоловікам з 20 років, свобода слова, друку, віросповідання, вільного пересування.

За «Конституцією» лідера Північного товариства М. Муравйова Росія ставала федерацією, де окремі області мали б значні права в самоуправлінні, але утворювались не за етнічною ознакою. Україна поділялася на дві області: Українську — зі столицею у Харкові і Чорноморську — зі столицею у Києві.

Посилення кріпосного гніту спричинило зростання селянського руху. За першу чверть XIX ст. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків. Кілька повстань пройшло серед так званих військових поселенців. Життя у військових поселеннях було дуже важким. Усі жителі поселень — чоловіки й жінки — вважалися військовими людьми й підкорялися військовим законам і офіцерам.

Поселенці працювали на державу весь тиждень, тому що уроки, тобто робочі дні, були такими значними, що на це йшов увесь тиждень. Вони будували дороги, мости й казарми, займалися муштрою.

Усе життя поселенців, у тому числі порядок у будинку, регулювалися окремими інструкціями, кожна річ повинна була перебувати на певному місці, що перевірялося щоранку. За кожне відхилення від інструкції карали дуже суворо, найчастіше сікли різками. Одруження також строго регламентувалося, нерідко здійснювалося за допомогою жереба.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Південне і Північне товариства, відомі як декабристи,

прагнули ліквідувати абсолютну монархію І кріпосництво, демократизувати суспільство, здійснивши це за допомогою військового повстання і перевороту.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Декабристи зазнали поразки, оскільки не були підтримані масами, не змогли добре організуватись, діяли нерішуче. Це був перший організований виступ проти самодержавства і кріпосництва, перша спроба здійснити буржуазну революцію в Російській імперії.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Особливо гострий характер мав селянський рух на Поділлі, який очолив Устим Кармелюк (1787-1835). Разом зі своїм загоном Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно й роздавав його бідноті.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

У XIX ст. нерозв'язаною залишалась проблема національного возз'єднання українського народу; правлячими колами Росії і Австро-Угорщини проводилася політика денаціоналізації. Національне гноблення поєднувалося з політичним і соціально-економічним.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Осередками національного руху у 60-ті роки стають громади — самодіяльні, напівлегальні суспільно-політичні організації ліберально-демократичної інтелігенції. Перша — виникла у Києві в 1859 р. До неї входили переважно студенти Київського університету, які стали потім відомими громадськими діячами і науковцями: В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чу- бинський, Т. Р Рильський та інші. Пізніше громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.

 

У 1817 і 1818 р. повстали бузькі козаки в м. Вознесенську, які вимагали ліквідувати військові поселення й відновити козацьке військо. Повстання були жорстоко придушені, а 64 найбільш активних учасників засуджені до страти.

Найбільшим було повстання поселенців у Чугуєві влітку 1819 р. Військові поселення проіснували до 1857 р.

У 1829 р. почалося повстання в Шебелинській слободі на Харківщині, коли селяни виступили проти нав’язаного їм статусу військових поселенців. Владі вдалося заарештувати Кармелюка й вислати його до Сибіру, але він 5 разів тікав і звідти знову повертався до збройної боротьби, яка тривала 23 роки. На початку XIX ст. активізується й діяльність масонських організацій. В основі ідеології масонів лежали принципи всесвітнього братерства, удосконалення суспільства, самовдосконалення людей. Звідси опозиційність масонів до церкви, державного ладу Російської імперії. В Україні перша масонська організація виникла ще в 1742 р. у с. Вишневцях на Волині, але більше поширення масонство одержало після закордонних походів російської армії під час війни з Наполеоном. Масонські організації були таємними, зі спеціальною обрядовістю. У 1817 р. у Харкові з’являється масонська ложа «Вмираючий сфінкс», у цьому ж році в Одесі — «Понт Евксінський», через рік у Полтаві «Любов до істини», а в Києві «Ложа об’єднаних слов’ян». Членами організацій були Кирило й Петро Розумовські (онуки гетьмана К. Розумовського), поміщики С. Кочубей, В. Лукашевич, письменник І. Котляревський.

У 1822 р. царський уряд, побоюючись опозиційності масонства, видав указ про заборону всіх таємних організацій, насамперед масонських лож.

У 1863 р. царський міністр Валуєв публічно проголосив, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, немає й бути не може» і видав циркуляр, згідно з яким суворо заборонялося друкування українською мовою як книг «духовного змісту, так і навчальних посібників». Ще більш реакційним був Ємський акт Олександра II, за яким заборонялося ввозити із-за кордону книги українською мовою, друкувати оригінальні твори, наприклад, тексти до музики, влаштовувати сценічні вистави та публічні читання українською мовою.

Вони не були достатньо організаційно оформленими, не мали програм чи статутів. До них входили представники різних течій: консервативної, ліберальної, демократичної. Вони були також багатонаціональними за складом (хоча переважали українці) і різноманітними за соціальним станом. Головним своїм завданням вони вважали просвітництво і впровадження культури. За те, що члени громад виступали на захист селян і розвиток освіти на селі, шляхтичі прозвали їх «хло- поманами», а самі вони називали себе українофілами. їхнім ідеологом був В. Антонович, який виступав за ліквідацію царизму, кріпацтва, встановлення демократичної республіки на основі добровільного союзу росіян, українців, поляків. У Петербурзі члени громади гуртувалися навколо журналу «Основа» (М. І. Костомаров, П. О. Куліш). У ньому публікувалися наукові праці з історії України, етнографічні матеріали, твори Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка, Л. І. Глібова.

Значний вплив на розвиток українського національного руху мали ідеї й діяльність М. Драгоманова (1841-1895). Концепція М. Драгоманова базувалася на двох принципах: громадівському соціалізмі (загальна демократизація, знищення експлуатації, об’єднання трудівників у низові товариства — громади; громадському федералізмі (всеслав’янське об’єднання національних територій, союзів громад). Це передбачало програму федералізації Російської й Австро-Угорської імперій, що забезпечило б українським землям автономні права.

Розвиток промисловості, зростання кількості робітників, тяжкі умови праці і життя зумовили активізацію робітничого руху. У 1875 р. в Одесі на базі декількох гуртків виникає «Південноросійський союз робітників» на чолі з Є. Заславським. До нього входило близько 60 членів і 200 чол. співчуваючих. Це була перша пролетарська організація в Україні. Розгортання робітничого руху та криза народництва створили передумови для поширення марксизму. Перший соціал-демократичний гурток виник у Києві в 1889 р. У 90-ті роки такі гуртки запроваджують в Одесі, Катеринославі, Харкові, Херсоні, Полтаві. Ці гуртки на той час були розрізненими і маловпливовими.





загрузка...